Сучасна українська поезія — це голос часу, що звучить особливо щиро, коли йдеться про Україну. У віршах нинішніх авторів — і любов до Батьківщини, і біль втрат, і надія на світле майбутнє. Вони пишуть про землю, що дала їм коріння, про мову, яка лунає в серці, про війну, яка загартувала дух. Ці рядки не просто прикраса літературного простору — вони стають частиною національної ідентичності. Саме тому варто звернути увагу на вірші сучасних письменників про Україну — емоційні, глибокі, живі.
Зворушливі сучасні вірші про Україну
Україна — не просто країна на мапі, а душа мільйонів. Її краса, сила та глибина надихають митців на створення щирих і пронизливих віршів. Сучасні автори у своїх поезіях передають любов до рідної землі, біль за втрати та нескореність народу. Їхні слова бентежать серце, спонукають до роздумів і підтримують у важкі миті. Ці вірші — мов молитва, яку читаєш очима, але відчуваєш усім серцем.
Ліна Костенко “Усе моє, все зветься Україна”
Буває часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, –
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є – дорога, явори,
усе моє, все зветься – Україна.
Дмитро Лазуткін “Реквієм на дощі”
Мінус доля на мінус час…
Небо ридма ридає, солдатики,
Небо ридма ридає по вас.
По розмоклій траві розкидано,
Збиті сонця, немов бурштин.
Нині небо ридає ридма,
Диким полем гірчить полин.
Батьківщина або територія…
Кожен сам обирає шлях.
Запікається кров’ю історія,
Мов у дерево входить цвях.
Ваші хрестики, ваші прихистки,
Ваша правда, ваш сум і щем…
Відповідно до правил балістики,
Все розквітло німим вогнем.
Ще чекають вас, ще вимолюють,
Проглядають рядки новин
І виколюють очі колами
Цих роз’ятрених Україн…
І нічого крізь сльози не видно,
І біліє надтріснута вісь…
Нині небо ридає ридма,
Зі свічок опливає віск.
Вже за все перед Богом прощені
Линуть ангели-дембеля…
Засинайте спокійно, хлопчики,
Це навіки ваша земля.
Юрій Андрухович – Україна ж — це країна барокко…
Мандрувати нею — для ока втіха.
І тому западає спокуса в око:
зруйнувати все. І скільки б не їхав,
бачиш наслідки: мури і житла хворі
ще, мабуть, від турків. І п’ятикутні
знаки. З криниць повтікали зорі,
тобто їх нема, криниці відсутні,
але є сліди, і це дозволяє
подавати прогноз у вигляді віри
в неминуче. Тому що наша земля є
чимось більшим, аніж сорочка для шкіри.
Це підпільне барокко влаштовує опір
і цвіте шалено навіть в уламках,
хоч забуто нас і мовчать в Європі.
Катувати зручно в палацах, замках,
а в каплицях тісно. Тому каплиці
є найперший крок углиб України.
Мені видно все з чужої столиці.
Все на світі можна підняти з руїни,
крім живої крові, як ми вже знаєм.
Напиши, чи всі живі та здорові.
Чи літають ангели над Дунаєм,
чи дощі у Львові, чи досить крові.
Олександр Ірванець
Усі з піджаків майорять прапорцями.
А я – не борець, не трибун, не оратор.
Дурна в мене вдача, паскудний карахтер.
Не маю позиції, навіть – і пози,
Отож балансую між віршів і прози.
Але не пишу я в ній про патріотів,
Про славне лицарство – про них і поготів.
Чи то – поготів? Ні, здається – поготів.
Також не пишу я про гуннів, про готів,
Ані про манкуртів, ні про яничарів,
Ані про Батурин, ані про Почаїв,
Ні про Калнишевського, ні про Мазепу.
Варю собі каву. Читаю газету.
Ходжу до клозету. Ходжу до театру.
Палю сигарети. Здебільшого – “Ватру”.
Оскільки ні “Кемелу”, ні “Галуазу”
Ніхто не пришле із Бродвею й Монмартру.
Ігор Бірча “Моя Україна”
Про те, що турбує мене вечорами,
Про те , як в думках я малюю картину,
Якою я бачу свою Україну!
В моїй Україні ніхто не стріляє,
Ніхто не калічить, ніхто не вбиває!
В моїй Україні ніхто не воює!
Своє і чуже життя кожен цінує!
В моєї країни чудові сусіди,
Запрошують в гості і я до них їду.
Сусіди і самі в нас часто бувають.
Не брешуть, не крадуть, ніде не блукають!
В моїй Україні є чесная влада,
Про неї в народі складають балади.
Працює й працює, з ранку до ночі,
Щоб людям відкрито дивитись у очі.
В моїй Україні не плюють на підлогу,
Отримують і надають допомогу,
І молодь моя не п’є і не курить,
Займається спортом, співати так любить!
В моїй Україні чемні дівчата!
А хлопці вміють їх щиро кохати!
Навчаються жити, читають книжки,
І горді від того наші батьки!
В моїй Україні немає кордонів!
І море, і сонце, Дніпро, терикони,
Карпати зимою в засніжених шапках,-
Моя Україна! Люблю її! Крапка!
Зворушлива поезія про Україну нагадує, що любов до Батьківщини — це не абстракція, а щоденна турбота і віра. Її читають на майданах, у школах і на фронті. Вона живе в рядках, що надихають, підтримують і об’єднують. Ці вірші — свідчення нашої культури, сили духу й безмежної відданості. І нехай кожне слово з них буде ще одним кроком до миру, єдності й перемоги.
Сучасні вірші про Україну для дітей
Україна в очах дитини — яскрава, добра, з колосками, піснями й синім небом. Саме такою її змальовують сучасні письменники у віршах для малечі. Вони створюють прості й теплі рядки, які легко запам’ятовуються й наповнюють серце любов’ю до рідної землі. Такі вірші вчать дітей шанувати традиції, мову й культуру з наймолодших років. У кожному рядку — ніжність, гордість і віра в світле майбутнє України.
Наталка Поклад “Прапор”
Він є в кожної держави;
Це для всіх — ознака сили,
Це для всіх — ознака слави.
Синьо-жовтий прапор маєм:
Синє — небо, жовте — жито;
Прапор цей оберігаєм,
Він — святиня, знають діти.
Прапор свій здіймаєм гордо,
Ми з ним дужі і єдині,
Ми навіки вже — народом,
Українським, в Україні.
Павло Вишебаба “Донці”
розкажи, чи є біля тебе сад,
чи ти чуєш коників і цикад,
і чи повзають равлики по в’юну.
Як у тих далеких від нас краях
називають люди своїх котів?
Те, чого найбільше би я хотів,
щоб не було смутку в твоїх рядках.
Чи цвітуть там вишня та абрикос?
І якщо подарують тобі букет,
не розказуй, як бігла ти від ракет,
розкажи, як добре нам тут жилось.
Запроси в Україну до нас гостей,
всіх, кого зустрінеш на чужині,
ми покажемо кожному по війні,
як ми вдячні за спокій своїх дітей.
“Рідне” Ярослав Скидан
Рідне поле, зелен гай,
Рідне місто й рідна хата,
Рідне небо й рідна мати.
“Про Україну” Наталія Зарічна
Кольорові олівці.
Хочу я намалювати
Кримські гори і Карпати.
Степ і пагорби Дніпрові,
І озера, і діброви,
І веселку, і калину,
Чорне море і Дунай –
Все це наша Україна,
Наш чудовий рідний край!
“Маленька українка” Уляна Федасюк
Треба всім це знати,
Українець є мій тато,
Українка – мати.
Українкою вродилась,
Українка буду,
Та про рідну Україну
Ввік я не забуду.
Ці поезії читають у садочках, на уроках, на святах і просто вдома. Дитячі вірші про Україну — це перші кроки до формування патріотизму. Вони допомагають малим українцям зрозуміти, хто вони, звідки й чому це важливо. Такі твори не лише прикрашають дитинство, а й залишають слід на все життя. І хто знає — можливо, саме з них починається велика любов до Батьківщини.
Вірші про Україну та війну
Тема війни в поезії — це не тільки біль, а й сила, стійкість і надія. Сучасні українські письменники відгукуються на події, які змінюють життя мільйонів, створюючи глибокі, чесні та щемкі вірші. У цих рядках — голоси солдатів, матерів, дітей і всієї нації, яка бореться за свободу. Вони не прикрашають дійсність, але й не дають зламатися. Кожен вірш — це крок до пам’яті, до розуміння й до внутрішнього відновлення.
“Поговорим” Артем Попик
Заспокойся.
Сирени заснули.
У кулику кава
Вершки
Й кардамон
Давай поговорим
Про мирне минуле
Про те, чим жилось,
Що бажалось
Як було
Про те, що сьогодні лиш сон
Давній сон.
Ще трохи тримає заряд телефон
Зв’язок обітнеться і знову хто чим
Займеться.
Заплаче.
Білітимуть скроні.
За тих, хто лишився у ката в полоні
За тих, хто на каві
На нервах
Безсонні
Тримає нам небо
За них помовчим.
За них ми попросим
Каміння і сосни
Захмарні
Підземні
Вогню й води сили
Щоб їх оминали доноси та грози
Щоб їх напували потоки та роси
Щоб кожен
Додому
Прийшов собі
Цілим.
Зв’язок обітнеться.
Крізь схили та гори
Коли для життя забракує причин
Готуй собі каву
Вершки.
Мрії й горе
Розкладуй на купки
На рівні
На двоє
І ми поговорим.
І ми помовчим.
“К`ЯНТІ” Дмитро Лазуткін
сказав я їй
і з третьої спроби
таки протиснув корок всередину пляшки
сухого італійського вина
здається це було к’янті
ми купили його в супермаркеті на виїзді зі столиці
бо хтось нам сказав
що у бородянці не працюють магазини
а я раптом згадав як колись у неаполі
забризкався таким самим вином
біля парому що відправлявся на капрі
квитки по 20 євро
так
це було точно к’янті…
дощ зібрався піти
але передумав
холодна весна 2022-го
не мала сил на ридання
з бородянки щойно вибили росіян
і ми весь день записували інтерв’ю
зі старими жінками
які пережили окупацію
деякі з них вили уявляєш реально вили
глухо і безжально
ніби контужені корови
коли показували свої посічені уламками будинки
коли згадували як чули постріли і крики
останні крики тих кого потім ховали на власних подвір’ях
під сірим весняним небом
під хмарами важкими як їхні спогади
перед моїми очима і досі
ці маленькі горбочки
ці пластикові віночки на дерев’яних саморобних хрестах
сонце поспішало сховати очі за обрій
червоне вино лишило на моєму светрі кілька плям
ти сказала: я почуваюся винною після цього всього
що б я не робила де б не була
ми всі почувалися винними
кожен з нас
відтепер і повсякчас
назавжди —
винний бо живий
той хто втік — перед тим хто залишився
той хто не стріляв — перед тим хто взяв до рук зброю
той хто вижив — перед тим хто не повернеться ніколи
дід з крайньої хати
якому ми віддали свої останні консерви
підійшов з надбитим гранчаком
сказав: налий мені теж
і я налив
Андрій Сем’янків
Мені розповіли
Що не уявляють як воно буде
Не знають ні вони
Ні їх начальство
Ні, навіть, Бог
Він у відпустці
Сатана віддувається
Зараз за них обох
Сатана втомився
Фантазію повністю вичерпав
Навіть почав молитись
А у відповідь тиша
Він сумно знизав плечима
Сергій Жадан “Я знав священика, який був у полоні”
Шрам на скроні. Збиті чорні долоні.
Телефонні розмови з донецькими операми.
Трофейний опель із польськими номерами.
І ось він мені говорив: інститут церкви
поєднує нас усіх подібно до цегли,
випалює нас у вогні, скріплює нас для грунтовки,
хоча все це втрачає сенс уже під час артпідготовки.
Ще він говорив: спитай мене про воскресіння,
я відповім – щоби воскреснути, потрібне везіння.
Праведникам якраз не щастить в основній їхній масі.
Я люблю говорити про ворогів у минулому часі.
Спитай мене про прощення, я маю що відповісти:
прощення передбачає, що частина мирян – атеїсти.
Я принесу своїм ворогам на могили квіти.
Кара господня настигне всіх.
Вам, атеїстам, не зрозуміти.
Війна мене навчила не говорити про втрати.
З живими краще. Живих, принаймні, можна порятувати.
В живих є те, що не дає їм лягти в траншею.
Здається ви, атеїсти, називаєте це душею.
Я думаю іноді, чи зрозуміють нас наші діти.
Серце моє легке і обійми мої розпростерті.
Моєї любові стане на всіх,
навіть на тих, хто хотів мене вбити.
Піду, до речі, нагадаю їм, що їх чекає по смерті.
Олександр Положинський
Поцілила в серце ворога
Щоб не рахувала зозуля
Щоб він заплатив – дорого
Я хочу щоб мої гармати
Його розривали на клапті
Щоб тільки шматки і шмати
Щоб тільки шмарклі й лапті
Я хочу щоби моя Стугна
Спалила його до вугілля
Щоб сльози стогін і туга
Стали платою за свавілля
Я хочу щоб ніж мій гострий
Проникнув у грішну душу
Я його не кликав у гості
Тепер убивати мушу
Я хочу щоб кляті приблуди
Обдурені й свідомі
Не виникали з нікуди
Ніколи в моєму домі
Я хочу щоб мої діти
Не плакали й не боялись
Щоб завжди могли радіти
Щоб завжди могли й сміялись
Я хочу щоб моя країна
Звільнилась від клятих обіймів
Щоб минула війна і руїна
Щоб минули руїни та війни
Я хочу пожити в мирі
Я хочу пожити в світі
Де люди привітні й щирі
А злі й підступні… вбиті
Такі поезії стали духовною опорою в темні часи. Їх читають на мітингах, у школах, у шпиталях і просто в тиші власної кімнати. Вони об’єднують, лікують душу і дарують впевненість, що світло завжди перемагає. У віршах про війну — справжні обличчя героїв і героїнь. І поки лунають ці вірші, живе й правда про Україну.
Сучасна українська поезія — це дзеркало епохи, в якому відбиваються мрії, страхи, любов і боротьба. Вірші про Україну — не просто художнє слово, а жива тканина національної пам’яті та гідності. Вони допомагають нам краще розуміти себе, свою країну та її силу в найскладніші часи. Слова поетів об’єднують покоління, надихають, зцілюють і ведуть вперед. Читаючи сучасні вірші про Україну, ми не лише співпереживаємо, а й формуємо спільну історію, яка варта бути почутою.
