Ліс — це чарівний світ, сповнений тиші, загадковості та гармонії. У ньому можна почути шелест листя, спів птахів, поскрипування дерев під подихом вітру. Ліс надихає поетів на створення прекрасних віршів, адже він змінюється залежно від пори року, зачаровуючи кожного своєю унікальною красою. У цій статті зібрані найкращі вірші про ліс — дитячі, дорослі, а також поезії видатної Ліни Костенко.
Вірші про зимовий та осінній ліс
Короткі вірші про ліс передають його чарівну атмосферу у кількох рядках. Вони змальовують красу природи, розповідають про мешканців лісу та його мінливий характер.
Вірші про зимовий ліс
Михайло Харишин «Зимовий ліс»
Ліс зимовий мовчить, первозданна пора,
Весь закутаний снігом, немов спочиває.
Перехоплює подих дивовиж неземна,
Замиловує очі, серця розкриває.
Ліс зимовий не спить. Навкруги променять,
Заграють із морозом сріблясті іскринки.
Білим танцем у вічному вальсі кружлять
Й до землі припадають тендітні сніжинки.
Своє чудо з чудес відпускає зима:
Заволочені сосни блакиттю, їх скрипи.
Світло білих думок та розкута душа
Нас чекають. І снігу заснулого рипи.
Оксана Козак «Люблю засніжений зимовий ліс»
Люблю засніжений зимовий ліс,
Де тишина на глиці завмирає,
Де морозець щипає аж до сліз,
Де вітер на сосні відпочиває.
Де хтось пробігся й залишив сліди
На чистих білосніжних покривалах,
Де в кронах задрімали холоди
І промінь сонця зблискує, мов спалах.
Де в срібних перлах сяє джерело
І тиша скрізь — ні поруху, ні звуку.
І там, під снігом, бачить сни теплО…
Де зимонька веде тебе за руку.
Де сніг іскриться, наче кришталі,
Смереки там засвічують зірниці.
Лиш гори мерехтять на білім тлі…
Де зимонька ховає сніговиці.
Люблю душею цей зимовий ліс.
Тут вся краса у мене на долоні
Без гриму, макіяжу, без завіс.
Тут серце мліє у краси полоні!
Тетяна Котельник «Зимовий ліс»
Повільно землю пеленає білий сніг
В мережену пелюшку прохолоди.
Це за велінням матінки природи
Зима красуня почала сезонний біг.
Сплітаючись у диких танцях довгих хуг,
З морозом вітер грають полонези,
Дрижать від холоду тонкі берези,
Що в купі притулились на краю яруг.
Засніжені спідниці сосен і ялин
З під снігу тягнуть голочки зелені.
Закляк із ранку дикий птах на клені
Та майорять червоні грона горобин.
Зимову казку демонструє красень ліс
У сніговій новенькій вишиванці…
Причепурився, мов юнак, він вранці
І вкотре виставляє всю красу на біс.
Вірші про осінній ліс
Олена Марс «Осінній ліс – яскрава дивина»
Осінній ліс – яскрава дивина!
Неначе із казок столітні сосни.
Берізоньки з розплетеним волоссям –
Царівни! Дика яблунька – одна
Поосторонь… О, кралечко, краса!
Невже ти почуваєшся – як вдома,
Ось тут, у цьому царстві лісовому?
Це загадка, це дійсно чудеса.
Галявину вкрашає темний мох.
Розлігся, наче ковдра, під ногами
Й свою, у цій красі, малює гаму
Рожевий, де-не-де, чортополох.
В душі моїй, від щастя, майорить,
Як ніби я потрапила на свято!
Пора осінння вміє дивувати!
І спів пташок, і лісу кольори
Взяли мене в полон. Але, на жаль,
Свята – це не надовго. Зникне все це
І скоро зовсім сумно стане серцю.
Дощі завжди несуть йому печаль.
… Чому? Чому свята, дива, казки
Минають? Все красиве – швидкоплинне.
Але ніхто й ніщо у тім не винен,
Що все на світі – течія ріки.
Красоткіна Н. Г. «В осіннім лісі»
В осіннім лісі всюди казка,
Тут різні барви, кольори.
І краєвиди ніжні, й ласка
І тепле сонечко вгорі.
Уся багряна в дуба гілка,
А клен вогнем палахкотить.
Он на сосні стрибає білка
І сойка між гілок летить.
Он вигляда грибок з-під моху,
Ще під листком — грибок-маля.
Та менший день стає потроху,
Бо до зими летить земля.
Красоткіна Н. Г. «Пройдись у ліс»
В осінній день, в чарівну пору
Ти в ліс притишений пройдись
І підніми голівку вгору,
У синє небо подивись.
Воно таке бездонне й чисте —
Злетіти хочеться увись.
Безмежне, гарне, урочисте.
Поглянь в блакить і усміхнись.
На тлі блакитного простору
Дерева в золоті стоять.
Ти підніми голівку вгору,
Там гуси-лебеді летять.
Вірші про ліс Ліни Костенко
Ліна Костенко — одна з найвизначніших українських поетес, яка вміло передає красу природи через поетичні рядки. Її вірші про ліс сповнені любові до природи та філософського осмислення життя.
«Цей ліс живий. У нього добрі очі…»
Цей ліс живий. У нього добрі очі.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Дубовий Нестор дивиться крізь пальці
на білі вальси радісних беріз.
І сонний гриб в смарагдовій куфайці
дощу напився і за день підріс.
Багряне сонце сутінню лісною
у просвіт хмар показує кіно,
і десь на пні під сивою сосною
ведмеді забивають доміно.
Малі озерця блискають незлісно,
колише хмара втомлені громи.
Поїдемо поговорити з лісом,
а вже тоді я можу і з людьми.
«Осінній день березами почавсь…»
Осінній день березами почавсь.
Різьбить печаль свої дереворити.
Я думаю про тебе весь мій час.
Але про це не треба говорити.
Ти прийдеш знов. Ми будемо на “ви”.
Чи ж неповторне можна повторити?
В моїх очах свій сум перепливи.
Але про це не треба говорити.
Хай буде так, як я собі велю.
Свій будень серця будемо творити.
Я Вас люблю, о як я Вас люблю!
Але про це не треба говорити.
«І засміялась провесінь…»
І засміялась провесінь: — Пора! —
за Чорним Шляхом, за Великим Лугом
дивлюсь: мій прадід, і пра-пра, пра-пра
усі ідуть за часом, як за плугом.
За ланом лан, за ланом лан і лан,
за Чорним Шляхом, за Великим Лугом,
вони уже в тумані — як туман —
усі вже йдуть за часом, як за плугом.
Яка важка у вічності хода! —
за Чорним Шляхом, за Великим Лугом.
Така свавільна, вільна, молода —
невже і я іду вже, як за плугом?!
І що зорю? Який засію лан?
За Чорним Шляхом, за Великим Лугом.
Невже і я в тумані — як туман —
і я вже йду за часом, як за плугом?..
«Красива осінь вишиває клени»
Красива осінь вишиває клени
Червоним, жовтим, срібним, золотим.
А листя просить: – Виший нас зеленим!
Ми ще побудем, ще не облетим.
А листя просить: – Дай нам тої втіхи!
Сади прекрасні, роси – як вино.
Ворони п’ють надкльовані горіхи.
А що їм, чорним? Чорним все одно.
«Ти знов прийшла, моя печальна музо»
Ти знов прийшла, моя печальна музо.
Не бійся, як не покладаю рук.
Пливе над світом осінь, як медуза,
і мокре листя падає на брук.
А ти прийшла в легесеньких сандаликах,
твій плащик ледь прип’ятий на плечі.
О, як ти йшла в таку негоду, здалеку,
така одна-однісінька вночі!
Ти де була, у Всесвіті чи в Спарті?
Яким вікам світилася вві млі?
І по якій несповідимій карті
знаходиш ти поетів на землі?⠀
Ти їм диктуєш долю, а не вірші.
Твоє чоло шляхетне і ясне.
Поети ж є і кращі, й щасливіші.
Спасибі, що ти вибрала мене.
Вірші про ліс та його мешканців для дорослих та дітей
Ліс — джерело натхнення для всіх, незалежно від віку. Вірші для дорослих глибші за змістом, тоді як дитячі — легкі, веселі та ритмічні.
Вірші про ліс для дорослих
Іван Коваленко «Я блукав сьогодні в лісі,»
Я блукав сьогодні в лісі,
Слухав шуми колискові;
Пахли квіти на узліссі,
Трави слалися шовкові.
Сосни ніжно там шуміли,
Грало плетиво зелене,
Вільхи тихо шелестіли,
Все тягнулося до мене.
Дуб схиливсь біля дороги;
Він зі сном, мабуть, змагався.
Ледве я прийшов до нього,
Ніжно листом привітався.
І береза білокора
Легко вітами хитнула,
І вона мені говорить,
І вона не обминула.
Усміхнулася ожина,
Полуниці світять любо.
Я спитався, де ж причина,
Чом усе мене голубить.
Явір вигнувся високий,
Пестить, вітами гойдає:
«Ти сьогодні одинокий –
В тебе любої немає»…
Євгеній Лисенко «Дух лісу»
Шепочуть ясени вночі,
десь зірка ледь стала виднітись.
Блукає вітер в самоті,
ледь чути дальнім ехом в тиші.
Десь поміж сосен і дубів,
хащами лісу, сяйво дивне.
Ніби крапельки води,
стежину світлячками вкрило.
А на гіллях тих, на горі.
Куди дібратись тільки птахам.
На верхівці дві сови,
милуються там зорепадом.
Дух лісу спочиває тихо,
куди не підеш, то знайдеш.
Зрання квітками він розпустивсь,
що прагнуть рости до небес.
Зайчата пострибали прудко,
ще стільки справ в них до зими.
Десь ледве чути під землею,
риють хижину кроти.
Позбігались і бобри,
майстри по деревині.
А там і браття їжачки,
по справам квапляться кудись.
Все навколо оживає,
зацвіло все навкруги.
Частинка лісу наповняє,
душі кожного із них.
І новий день нас зустрічає,
в цю прекрасну літню мить.
Микола Вінграновський «У лісі темно. В лісі ніч»
У лісі темно. В лісі ніч.
Сидить навпочіпки світання,
І дотліва вогнева тліч,
Жовтіє в сніг дорога санна.
Під верболоззям в казані
Чорти різдвяне тісто місять,
Й на золотому ковзані
Чумацьким Возом править місяць.
Пливуть в далеке і бліде
Повільних кучугур повали,
І Ніжин з посівання йде,
Іде додому від Полтави…
Ще б трохи Ніжину пройти,
Ще б трохи Ніжину — і вдома:
Та в лісі темно. І чорти.
А їхня вдаченька відома:
На сніг посадять без розмов,
До калача зігріють кави
І — йшов додому від Полтави,
Проснувся — у Полтаві знов!
Вірші про лісових звірів для дітей
Леонід Полтава «З лісу зайчики ішли»
З лісу зайчики ішли,
Кавуна вони знайшли.
їли, їли кавуна,
Так і виїли до дна.
Хить його туди й сюди —
Покотили до води.
Заї-зайчики смішні
Попливли на кавуні!
Попливли на кавуні,
Наче й справді на човні!
Та як далі відпливли —
З ляку слізки потекли…
А матуся зирк із хати:
Попливли її зайчата!..
Каже гусочці зайчиха:
— Порятуй зайчат від лиха!
Добра гусочка зайчат
Завернула вмить назад.
Чим кінчаються пригоди? —
Не робіте, діти, шкоди!
Григорій Коваль «Щедрий їжачок»
Назбирав їжачок
Ягід червоненьких,
Запашних гниличок,
Яблук та опеньків.
Сів у лісі відпочить.
Думає-гадає:
«Маю чим пригостить,
Та гостей немає».
Взяв їжак гнилючки,
Яблука й опеньки.
Під пеньки, під сучки
Поховав хутенько…
Погукав пташенят,
А вони цокочуть,
Що грибів не їдять,
Що грушок не хочуть.
Кличе білку з дупла,
А вона говорить:
«Я ж горіхів запасла
Майже півкомори».
Хай як перший сніжок
Буде посівати, —
Всіх запросить їжачок
До своєї хати.
Анатолій Камінчук «Дятликова школа»
Дятлик школу відкриває,
Всіх до себе зазиває:
— Щоб рахунок добре знати,
Будем вчитись рахувати!
— Стукнув раз —
Одуд прилетів на в’яз.
Стукнув два —
Прилетіла сова.
Стукнув три —
Вийшли з річки бобри.
Старший кричить:
— Навчіть і нас лічить!
Ліс — це не лише місце, де живе природа, а й джерело натхнення для багатьох поетів. Вірші про нього наповнені красою, мудрістю та спокоєм. Незалежно від віку, кожен може знайти у лісі щось особливе, що западе в душу.
