Максим Рильський – один із найвизначніших українських поетів XX століття, чия творчість охоплює філософські роздуми, патріотичні оди, ніжну лірику та дитячу поезію. Його вірші – це поєднання класичної форми, глибини змісту та любові до рідної землі. У цій статті ми розглянемо найвідоміші вірші Максима Рильського, зокрема твори про Україну, кохання та короткі поезії для дітей.
Вірші Максима Рильського про Україну
Максим Рильський – видатний український поет, який оспівував красу рідної землі, її природу, культуру та історію. Його вірші про Україну сповнені любові, гордості та щирого захоплення батьківщиною. Він майстерно передавав силу народного духу, велич української мови та красу українських пейзажів. У його поезії звучать мотиви боротьби, патріотизму та віри у світле майбутнє своєї країни. Пропонуємо вам добірку віршів Максима Рильського, які присвячені Україні.
«Рідна мова»
Як гул століть, як шум віків,
Як бурі подих, – рідна мова,
Вишневих ніжних пелюстків,
Сурма походу світанкова,
Неволі стогін, волі спів,
Життя духовного основа.
Цареві блазні і кати,
Раби на розум і на вдачу,
В ярмо хотіли запрягти
Її, як дух степів гарячу,
І осліпити, й повести,
На чорні торжища, незрячу.
Хотіли вирвати язик,
Хотіли ноги поламати,
Топтали, під шалений крик,
В’язнили, кидали за грати,
Зробить калікою з калік
Тебе хотіли, рідна мати.
Ти вся порубана була,
Як Федір у степу безрідний,
І волочила два крила
Під царських маршів тупіт грізний, –
Але свій дух велично грізний
Як житнє зерно берегла.
Мужай, прекрасна наша мово,
Серед прекрасних братніх мов,
Живи, народу вільне слово
Над прахом царських корогов,
Цвіти над нами веселкова, –
Як мир, як щастя, як любов!
«Поле чорніє»
Поле чорніє. Проходять хмари,
Гаптують небо химерною грою.
Пролісків перших блакитні отари..
Земле! як тепло нам із тобою!
Глитає далеч. Річка синіє.
Річка синіє, зітхає, сміється…
Де вас подіти, зелені надії?
Вас так багато — серце порветься!
«Як не любити зими сніжно-синьої»
Як не любити зими сніжно-синьої
На Україні моїй,
Саду старого в пухнастому інеї,
Сивих, веселих завій?
Як не любити весни многошумної,
Меду пахучих суцвіть,
Як не любити роботи розумної,
Праці, що дух веселить?
Як не любити утоми цілющої
Після гарячої гри,
Поклику птаха над темною пущею,
Рідних пісень з-за гори?
Як не любити любов’ю наснажених,
Мудрістю сповнених книг,
Троп невідомих, дерзань ще не зважених
І небосхилів нових?
Як не любити людину, що з атому
Креше добра блискавки,
Як не любить по змаганні завзятому
Дружнього стиску руки?
Як не любити пори, коли ночами
В щасті тремтить соловей,
Як не любить під бровами дівочими
Синього сяйва очей?
«Море і солов’ї»
В зеленій бухті сонце і дрімота.
Ген-ген уже димиться пароплав,
За ним замкнулись водяні ворота
І ржавий ключ на дно спокійно впав.
Округлі груди піднімає море
І опускає з віддихом: тяжким,
І світ такий прозорий і просторий,
Як для дитини материнський дім.
В димах узгір’я виринає й тоне,
І тінь од нього розпростерлась ниць,
І падають сніги рожевих птиць
На море запахуще і солоне.
«На Ай-Петрі»
…Битим шляхом та крутим
Їхали ми на узгір’я Ай-Петрі;
Вже поминули сади-виногради рясні, кучеряві,
Що покривають підніжжя гори, наче килим розкішний,
Ось уже й лаврів, поетами люблених,
Пишних магнолій не видко,
Ані струнких кипарисів, густо повитих плющем,
Ані платанів розкішних наметів.
Тільки стрічалися нам земляки наші, білі берези,
Явори й темні дуби, до негоди та борвію звиклі,
Але й вони вже зостались далеко за нами,
Тільки терни, будяки та полин товаришили нам у дорозі,
Потім не стало і їх.
Крейда, пісок, червонясте та сіре каміння
Скрізь понад шляхом нависло, неплідне та голе,
Наче льоди на північному морі.
Сухо, ніде ні билини, усе задавило каміння,
Наче довічна тюрма.
Сонце палке сипле стріли на білую крейду,
Вітер здійма порохи,
Душно… води ні краплини… се наче дорога в Нірвану,
Країну всесильної смерті…
Ці вірші є справжнім відображенням любові поета до своєї батьківщини. Вони нагадують нам про важливість збереження культури, мови та традицій рідного народу. Поезія Рильського закликає пишатися Україною, її минулим та сучасним. Його слова залишаються актуальними і сьогодні, надихаючи нові покоління на любов до рідної землі.
Найвідоміші вірші Рильського
Творчість Максима Рильського охоплює різні теми: любов до природи, філософські роздуми, патріотизм та краса рідної мови. Його поезія сповнена гармонії, мелодійності та глибокого змісту. Багато його віршів стали класикою української літератури і надихають покоління читачів. Пропонуємо вам добірку найвідоміших віршів Максима Рильського.
«Моя царівна»
Тобі одній, намріяна царівно,
Тобі одній дзвенять мої пісні;
Тобі одній в моєму храмі дивно
Пливуть молитви і горять огні.
Моє життя веде мене нерівно —
То на вершини, то в яри страшні, —
Та скрізь душа співає переливно
Про очі безтілесні і ясні.
У городі, де грають струни п’яні,
Де вічний шум, де вічна суєта,
Я згадую слова твої неждані.
І серед поля, на яснім світанні,
Коли ще сном охоплені жита, —
Душа тебе, тебе одну віта.
У теплі дні збирання винограду…
У теплі дні збирання винограду
Її він стрів. На мулах нешвидких
Вона верталась із ясного саду,
Ясна, як сад, і радісна, як сміх.
І він спитав: — Яку б найти принаду,
Щоб привернуть тебе до рук моїх?
Вона ж йому: — Світи щодня лампаду
Кіпріді добрій. — Підняла батіг,
Гукнула свіжо й весело на мулів,
І чутно уші правий з них прищулив,
І знявся пил, немов рожевий дим.
І він потягся, як дитина, радо
І мовив: — Добре бути молодим
У теплі дні збирання винограду.
«Дощ»
Благодатний, довгожданий,
Дивним сяйвом осіянний,
Золотий вечірній гість
Впав бадьоро, свіжо, дзвінко
На закурені будинки
Зголоднілих передмість.
Відкривай гарячі груди,
Мати земле! Дощ остудить,
Оживить і запліднить,-
І пшеницею й ячменем
Буйним повівом зеленим
Білі села звеселить.
«Осінь-маляр»
Осінь-маляр із палітрою пишною
тихо в небі кружляє,
осипає красою розкішною.
Там розсипа вона роси сріблисті,
Там тумани розливає,
Ліс одягає у шати барвисті.
Ліс обливає кольорами дивними,
Ніжно сміється до вітру,
Грає цілунками з ним переливними.
Фарби рожеві, злотисті, червоні,
Срібно-блакитне повітря…
Ніжні осінні пісні тиходзвонні!
«Квіти вчителям»
В синьому тумані
В сині димовій
Яблука рум’яні,
Груші медові.
Линуть птичі зграї,
Шелестять гаї…
Школа відчиняє
Двері нам свої.
Вийдуть нас зустріти
Друзі-вчителі,
Принесім їм квіти
З рідної землі.
Ці вірші є справжніми літературними перлинами, які вражають своєю глибиною та емоційністю. Вони передають тонке сприйняття краси світу, філософські роздуми про життя та людські цінності. Поезія Рильського вчить нас любити природу, працю та рідне слово. Його твори актуальні й сьогодні, адже вони несуть у собі мудрість та любов до життя.
Короткі та дитячі вірші
Максим Рильський відомий не лише своїми філософськими та патріотичними поезіями, а й чудовими короткими та дитячими віршами. У його творчості можна знайти легкі, мелодійні твори, які чудово підходять для маленьких читачів. Вони навчають дітей любити природу, працю, доброту та рідну мову. Його вірші прості, але водночас глибокі, тому легко запам’ятовуються та залишаються в серці назавжди.
Рильський створював чарівні мініатюри для дітей, які легко запам’ятовуються:
«Віє вітер з-під воріт»
Віє вітер з-під воріт,
У воротях — сірий кіт.
Вітер сірому котові
Чеше вусики шовкові.
Ясне сонце виплива,
Коту спинку пригріва.
Кіт воркоче, кіт муркоче,
Ніби щось сказати хоче.
«Хлюпоче синя річка»
Хлюпоче синя річка —
Ой річка, ой ріка!
Юрба нас невеличка,
Зате ж бо гомінка!
І співи тут, і крики,
І радість тут, і сміх.
А вколо, як музики,—
Гурти пташок дзвінких.
І кожна ж то співає,
І кожна поклика:
“Ой небо, ой безкрає,
Ой річка, ой ріка!”
Он рибки затремтіли,
Пливуть із глибини,
Коли б співать уміли,
Співали б і вони.
А так за них співає
Компанія лунка:
“Ой небо, ой безкрає,
Ой річка, ой ріка!”
В дитячому садку ми
Пригадуєм той день,
І знов дзвенять нам шуми
Веселих тих пісень.
Хай осінь, хай тумани,
А пісня та дзвінка
Ніяк не перестане:
“Ой річка, ой ріка!”
«Не кидайсь хлібом»
Не кидайсь хлібом, він святий! —
В суворості ласкавій,
Бувало, каже дід старий
Малечі кучерявій.
— Не грайся хлібом, тож-бо гріх! —
Іще до немовляти,
Щасливий стримуючи сміх,
Бувало, каже мати.
Росли малята, з немовлят
Робилися дорослі,
І чуте десять літ назад
Забувано навпослі,
І до архіву слово «гріх»
Здали не без підстави
Ми всі, навчавши слів нових
Дитинство кучеряве.
Проте лишилася у нас,
І зовсім це не хиба,
Глибока шана повсякчас —
Так! — до святого хліба!
Бо красен труд, хоч рясен піт,
Бо жита дух медовий
Життя несе у людський світ
І людські родить мови.
Хто зерно сіє золоте
В землі палку невтому,
Той сам пшеницею зросте
На полі вселюдському.
«Дівчина»
В травні трави молоді,
Ніби хвилі по воді,
Розливаються широко,
Аж радіє наше око.
В травні — праця на полях,
На городах, у садках;
Праця з піснею дзвінкою,
Як сестра живе з сестрою.
Травень кожен трудівник
Зустрічать піснями звик,
Як же нам, трудящих діти,
Не співати, не радіти!
«Бджілки золотисті»
Бджілки злотисті
В квітах літають,
Роси перлисті
З трав опадають.
З золота зіткане сяево ллється,
Ліс в нім купається, листя сміється
В шатах зелених
Вийшла дівчина,
В косах студені
Роси-перлини.
З золота зіткане сяєво ллється,
Ліс в нім купається, листя сміється
В квітах барвистих
Дівчина сяє,
В оченьках чистих
Сонечко грає.
З тих оченяток сяєво ллється…
Дівчина літом веселим зоветься…
Ці вірші легко читаються і сповнені світла, тепла та гармонії. Вони допомагають дітям краще зрозуміти красу навколишнього світу та розвивають уяву. Поет майстерно використовував ритм і риму, що робить його вірші особливо приємними для читання вголос. Його твори підходять для знайомства дітей з українською поезією та культурою.
Вірші про кохання
Максим Рильський – один із найвидатніших поетів України, який майстерно оспівував почуття любові у своїй творчості. Його вірші про кохання сповнені ніжності, пристрасті та глибокої філософії. Він писав про щасливе та нерозділене кохання, красу почуттів і гармонію між людьми. У його поезії поєднуються романтичність, ліричність і мелодійність, що робить її особливо проникливою.
«Шопен»
Шопена вальс… Ну хто не грав його
І хто не слухав? На чиїх устах
Не виникала усмішка примхлива,
В чиїх очах не заблищала іскра
Напівкохання чи напівжурби
Від звуків тих кокетно-своєвільних,
Сумних, як вечір золотого дня,
Жагучих, як нескінчеиий цілунок?
Шопена вальс, пробреньканий невміло
На піаніно, що, мовляв поет,
У неладі “достигло идеала”,
О! даль яку він срібну відслонив
Мені в цей час вечірньої утоми,
Коли шукає злагідніле серце
Ласкавих ліній і негострих фарб,
А десь ховає і жагу, і пристрасть,
І мрію, й силу, як земля ховає
Непереборні парості трави…
В сніги, у сиву сніжну невідомість,
Мережані, оздобні линуть сани,
І в них, як сонце, блиснув із-під вій
Лукавий чи журливий — хто вгадає? —
Гарячий чи холодний-хто, збагне ?-
Останній, може, може, перший усміх.
Це щастя! Щастя! Руки простягаю
Б’є сніг із-під холодних копитів,
Метнулось гайвороння край дороги
I простяглась пустиня навкруги.
Сідлать коня! Гей, у погоню швидше І
Це щастя! Щастя! — Я приліг до гриви,
Я втис у теплі боки остроги —
І знову бачу .те лице, що ледве
Із хутра виглядає… Що мені?
Невже то сльози на її очах?
То сльози радості — хто теє скаже?
То сльози смутку-хто те розгада?
А вечір палить вікна незнайомі,
А синя хмара жаром пройнялася,
А синій ліс просвічує огнем,
А вітер віти клонить і співає
Мені в ушах… Це щастя! Це любов!
Це безнадія ! Пане Фредеріку,
Я знаю, що ні вітру, ні саней,
Ані коня немає в вашім вальсі,
Що все це — тільки вигадка моя
Проте… Нехай вам Польща , чи Жорж Занд
Коханки дві, однаково жорстокі! —
Навіяли той ніжний вихор звуків,-
Ну й що ж по тому? А сьогодні я
Люблю свій сон і вас люблю за нього,
Примхливий худорлявий музиканте…
«Синя далечінь»
Старі будинки ажурові
І кожен камінь — вічний слід
Давно минулої любові,
Умерлих літ, безсмертних літ.
Кав’ярні й башти, сни з явою,
Рабле й Рембо, квітки й трава, —
І хтось усмішкою чудною
У невідоме зазива.
Фіалки, привиди Версалю
І кармін губ, і п’яний шлюб,
І терпкощі чудного балю
Крізь яд скрипок і тугу труб.
Ти випив самогону з кварти
І біля діжки в бруду спиш,
А там десь — голуби, мансарди,
Поети, сонце і Париж!
«Троянди й виноград»
Із поля дівчина утомлена прийшла
І, хоч вечеряти дбайлива кличе мати,
За сапку — і в квітник, де рожа розцвіла,
Де кучерявляться кущі любистку й м’яти.
З путі далекої вернувся машиніст,
Укритий порохом, увесь пропахлий димом,-
До виноградника! — Чи мільдью часом лист
Де не попсований? Ну, боротьбу вестимем!
В саду колгоспному допитливий юнак
Опилення тонкі досліджує закони,-
А так же хороше над чорним грунтом мак
Переливається, мов полум’я червоне!
Ми працю любимо, що в творчість перейшла,
І музику валку, що ніжно серце тисне
У щастя людського два рівних є крила:
Троянди й виноград, красиве і корисне.
«Любов чи ні не знаю»
Любов чи ні — не знаю…
Тінь, смуток, тишина,
Ніде життя немає,
На світі ти — одна.
Колись було — чи снилось…
Забулось — чи пройшло…
В душі давно згубились
Людське добро і зло.
У тьмі сіріють віти.
Ні руху, ні людей…
Одно лиш є на світі:
Огонь твоїх очей.
«Отрута»
Богиня, смертного зустрівши юнака,
Жагу запліднення не в силі потаїти,
На його кинула полуменисті квіти
І щезла в запусті, принадна і легка.
Не вабся, хлопчику! Той мудрий, хто втіка,
Хто знає, що несе трутизна Афродити,
Хто любить чесний дім, акантом оповитий,
Де смертна смертного і друга друг чека.
Коли, зчарований, ти принесеш Богині,
На терпкі пестощі уловлениц зміїні,
Дихання юності і життєдайний цвіт, —
Вона, життя нове — повік жива — зачавши,
Не попрощавщися, тебе лишить назавше,
Але й людський уже тебе не прийме світ!
Ці вірші передають красу любовних переживань, розкривають глибину людських почуттів. Поет чудово змальовує миті щастя, ніжності та спогади про коханих. Його слова сповнені світла і гармонії, а ритміка віршів додає їм особливої мелодійності. Поезія Рильського про кохання залишається актуальною і сьогодні, адже вона передає вічні почуття, що хвилюють кожне серце.
Творчість Максима Рильського – це енциклопедія української душі: від патріотичних гімнів до ніжних дитячих рядків. Його вірші залишаються актуальними завдяки універсальним темам: любов до Батьківщини, шанування природи, віра в людину.
