Натаха

Глибока ніч стояла над нами, І зорі світили нам із піднебесся... І ось саме цієї глибокої ночі Ми вибирались із Бундесу. І коли така ніч і нікого навколо, І по радіо всі говорять Лише польською мовою, На крайняк — німецькою, Завжди згадуєш усіх рідних і близьких... Ось і я згадував собі, Згадував, і не міг згадати. Як же так, думав, все життя — Як оце польське радіо: Жодної тобі поваги до православних, Демократія, думав я, *бав я таку демократію!.. Що приховувала ця ніч? З чого все почалось? Партнери в Берліні, Стрілки під російською синагогою, Нормальний курс, Гарантія на півроку з правом продовження. І оця ось жінка, ці ночі, повні вогню, Готель, в якому вона працювала, І я шепотів їй — Приспів: Не плач, моє серце, не плач, Не муч душу свою картонну, Ми з тобою побачимось З того боку кордону, З того боку життя, З того боку державної митниці!.. Ми з тобою зустрінемось Де-не-будь в районі Вінниці!.. Я люблю цю країну Навіть без кокаїну, Небо це березневе, Без тебе, серце, без тебе... Кину все, що виніс, Перепродам свій бізнес, Вийду на берег Дунаю - Там і сконаю!.. І ось ми разом вибирались із Бундесу, З її документами і моїми боргами, Наче Марія і Йосип на двох віслюках, Купуючи на заправках лише найнеобхідніше — Консерви і презервативи. Вже десь під Варшавою, коли і консерви не лізли, І радіо глохло від утоми, Я почав засинати, піднімаючись у піднебесся. Саме тоді на трасі з'явився мотель. Вона його помітила першою. Першою вона до нього і увійшла. Натаха, просив я її, тільки не радіо, Лише пару годин, Натаха, Дай охолонути своєму силікону, Вимкни на*уй це радіо "Марія", Що ти хочеш почути? Які новини можуть бути у католиків? В них немає новин з часу Останнього хрестового походу. Дай відпочити своєму серцю, шепотів я, Дістаючи свої пилки і ножиці, Дай йому відпочити... Приспів. За дві години, прокинувшись, Витягнув її з душу і переніс до машини. Ну, думаю, справді — Не ховати ж її до багажника, Тупо якось: кохану жінку совати в багажник, Хай уже сидить поруч зі мною, Доїду до Мостиська — поховаю по-людськи. І вже на самому кордоні, не знаю, Що зі мною трапилось, Ранок був холодний і свіжий, І я на якусь мить відійшов собі відлити. І саме тоді вони й випасли наш мерседес — Троє берлінських знайомих, ішли по сліду, Винюхували нас серед темних доріг, Тепер стояли біля машини і говорили — Тихо, говорили один до одного, Тьолка спить, він десь поруч, Тихо, не розбудіть тьолку, Не розбудіть тьолку... Що такий смурний, братішка, — Запитав український таксист, Вже на виїзді з Мостиська, — Що за діла? А що я міг йому сказати? Я ніби пілот Люфтваффе, Так ніби юнкерс мій підбили, А сам я встиг вистрибнути. Мені б тішитись, а я стою посеред лісу, І лише повторюю: бля**, ну звідки тут Стільки білоруських партизанів? Ну що, далі водій почав співати, Ясна річ — бандитські пісні, Такі поморочені, що їх Жодними словами не перекажеш, Але, якщо переказати своїми словами, То вийде десь приблизно отак, Як у нас зараз виходить: Приспів.