Катерина

Кохайтеся, чорнобриві, Та не з москалями, Бо москалі - чужі люди Роблять лихо з вами. Москаль любить жартуючи, Жартуючи кине, Піде в свою Московщину, А дівчина гине... Якби сама, ще б нічого, А то й стара мати, Що привела на світ божий, Мусить погибати. Серце в'яне співаючи, Коли знає за що; Люде серце не побачать, А скажуть - ледащо! Кохайтеся ж, чорнобриві, Та не з москалями, Бо москалі - чужі люде, Знущаються вами, Сміються над нами, Сміються над вами... Не слухала Катерина Ні батька, ні неньки, Полюбила москалика, Як знало серденько. Полюбили молодого, В садочок ходила, Поки себе, свою долю Так занапастила. Кличе мати вечеряти, А донька не чує; Де жартує з москаликом, Там і заночує. На дві ночі карі очі Любо цілувала, Поки слава на все село Недобрая стала. Нехай собі тії люде Що хотять говорять: Вона любить та не чує, Що вкралося горе. Прийшли вісті недобрії - В поход затрубили. Пішов москаль в Туреччину; Катрусю накрили, Незчулася, та й байдуже, Що коса покрита: За милого, як співати, Любо й потужити. Обіцявся чорнобривий, Коли не загине, Обіцявся вернутися. Тойді Катерина Буде собі московкою, Забудеться горе; А поки що, нехай люде Що хотять говорять, Нехай що хотять нам говорять. Нам говорять!